Є в Україні та у українців таке слово – Будьмо!

Є в Україні та у українців таке слово – Будьмо! Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ніхрена. Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо – це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо – це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу! Будьмо! – це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнями. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, Тарас, Леся, І.Франко.І Червона калина. Це – Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це – тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Будьмо – це мис Тарханкут і Карпати. Це о.Зміїний, Харків і Суми, Чернігів, Херсон… Ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками… Під копитом камінь тріснув… Будьмо – це донати і безпілотники. Будьмо – це окопні свічки і камуфляжні сітки. Будьмо – це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо – це українські прапори над гробками. Будьмо – це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це – наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо – це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І сподіваємось F-16 з лелеками… Будьмо – це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях…Знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо – це Ми! Ми – будьмо! Будьмо навіки! З БОГОЯВЛЕННЯМ, УКРАЇНЦІ! ХРИСТОС ХРЕЩАЄТЬСЯ!